Слушайте!    А мне здесь определённо ндравицца! Кстати "А" - Ангел с Тихого болота, а когда его рассердить, то крылышки взъерошиваются, топорщатся, и он превращается в ЧП - Чудо в перьях. ( и люблю же я себя любимую...)

10.07.09
20:33
«А»:
Вновь снитесь вы, я чувствую любовь.
Меня она сегодня разбудила.
Я это чувство проживаю вновь,
И я парю, любовь – то мои крыла.

Любви моей огромный океан,
Она окутывает воздухом всю землю,
Тот, кто вдохнул моей любви, тот пьян,
Словам и песням моим тихим внемлет.

Есть притяженье у моей любви:
Дари любовь,  она к тебе вернётся,
Озвучи ты сейчас слова свои,
Щека к щеке тихонечко коснётся,

Окажется легко рука в руке,
И губы вдруг найдут любимой губы,
Увидишь звёзды и луну ты вдалеке,
И спать не будем мы, а мир – уснул бы.

«А»: Дурний приклад – заразний. Кладе брат Валера бордюр із каміння і видає:
Серед гори бецінного каміння
Не бачу я потрібного створіння.

11.07.09
15:04
«А»:
Дикий рик небаченого звіра
Розриває тишу, тлін і спокій,
Бо з’явилась у людей зневіра,
Наче дивляться, але чи є в них око?

Бачать люди сон, а чи реальність?
Що є правда у житті цім, а що казка?
Нице є у сні, чи геніальне,
Чи слова пусті, просто відмазка.

Звіра вбити – начебто жорстоко,
Я призначений в житті саме для цього.
На це глянути з якого боку,
І зробити це – веління Бога.

Людям треба жить, а звіру вмерти,
Повернути правду, віру сили,
Зло вигнать далеко, або стерти,
На тім місті виростить трави-ковили…

11.07.09
19:30
   ***
Педантичность, как защита,
От случайностей и быта.
Если ты такой педант,
То дурак большой, иль франт.

   ***
Я серьёзен абсолютно, и мне не до смеха,
Всё, что я продумал, - тупо,
Что сказал – потеха. 

12.07.09
19:14
  ***
Напряги чуть-чуть свои извилины,
То, что я пишу на речке вилами,
Паралельно в жизни отражается,
И у нас с тобой оно сбывается. 

  ***
Їв би, спав би, спав би, їв би,
І з тобою гомонів би…
Сонце гонить мене в тінь,
Навіть думать мені лінь. 

***
Я тендітна, беззахисна,
А від мене компи виснуть,
В кайфі я від швидких змін,
Жду чудесних перемін. 

12.07.09
15:03
«А»:  ЯВОРНИЦЬКИЙ  ДМИТРО  ІВАНОВИЧ
Історик, археолог, фольклорист,
Етнограф, мовознавець і прозаїк,
І до віршів він пробував свій хист,
А про козацтво все на світі знав він.

Його ім’я з легендами прийшло,
Його пригоди важко описати,
І з його працею чимало змін прийшло,
Щоб було молодь чим тепер навчати.

Хто з ним дружив – пишався дуже цим,
Та й ворогів в житті було немало,
Коли ж ім’я його відомим стало –
Використовували в рості у своїм.

Він творчо мислив на багато тем,
Причетний був до більшості подій,
Основою був багатьох проблем,
Талант великий мав, і не чужий, а свій.

Був в його друзях Костомаров і Толстой,
І Рєпін, Кропивницький і Купрін,
Садовський, Саксаганський, Лисенко…
Життя з ними писав він на сувій.

В селі Соснівка, у родині д’якона
Він народився у осінній день,
З переказів, із дум та із пісень
Освіта почалась його, вона

Була почута від батьків та із книжок,
Шевченко, Гоголь, Запорізька Січ,
Пригоди Бульби і безмежна ніч,
Селянська правда і козацький ватажок.

13.07.09
05:20
«А»:
В’ється яр між крутими горами,
Між зелених терас, між дворів,
Як гадюка повзе він до мами,
Річка – матінка всіх берегів.

Кругом яру блищить ізмарагдом
У росі чистий вранішній ліс,
Біля хат проростає він садом,
Що врожай господарям приніс.

З кручі видно Дніпро, правий беріг,
Літній чистий пейзаж в дзеркалах,
Що поклала вода землі в жмені,
Чи туманом проснилася в снах.

13.07.09
12:11
«А»:
Море часу, черги тихий гам.
Всі спішать кудись, але терпляче ждуть:
Хочеш документи зробить сам,
То повинен витримати путь.

Кабінетів сто треба пройти,
Тре «бумажка», підпис і печать,
До начальства тре підхід знайти,
Й не згадать при цьому чиюсь «мать».

Як же любим ми бумажний шквал!
Ти людина? То попробуй, докажи!
Папірця нема? Втопить «дев’ятий вал»,
Є? То соломинкою вдержить.

14.07.09
17:10
  ***
С Днём строителя поздравить
Надо девушку мою,
Из себя чего-то строит.
Что? В процессе узнаю. 

14.07.09
22:20
«А»:
Светило проплыло по небосклону,
Лучи сверкали, словно в зеркалах,
И колокол пропел печальным звоном,
Слезинкой прозвучал в моих глазах.

Светилось небо синей акварелью,
Размытое туманом и дождём,
Сверчок запел перед окном свирелью,
А мысли были всё о нём, одном…

Мозаика небес пылала ярко,
Там звёзды появлялись, серп луны,
От солнечного дня осталось жарко,
И о любви все мои думы-сны.

Ты удивись, воскликни: как красиво!
И посмотри вокруг, раскрой глаза,
И в этой красоте увидишь силы,
Хоть и дрожала капелькой слеза.

15.07.09
09:16
  ***
Я – Фемида? Немезида? Крылья и копьё.
И на жизнь какие виды или на враньё?
Крылья, меч, - да я же Ангел, с кем не скучно жить,
И не сможет даже дьявол рядом просто быть.

15.07.09
09:49
«А»:
Я замёрзла. Представляешь? Среди лета.
Это лето для меня, увы, пропето.
Помнишь, ты сказал: а ваши годы?
В них отсутствие и неба и свободы!

Я замёрзла. Средь жары мне солнца мало,
Видно, солнце для меня светить устало,
Я к нему сейчас протягиваю руки,
Чтоб облегчить и свои и ваши муки.

Отогрей, ведь превращаюсь я в ледышку,
Грудь моя уже совсем неслышно дышит.
Ты дыханием меня своим спасаешь,
Обо мне ты всё на свете, милый, знаешь.

Нууу, не один милый, а милые...

Обо мне мои первые критики говорили: подумаешь, писать стихи! Это же просто умение чередовать ударные и безуданые слоги, так каждый может. Согласна: может, но далеко не каждый... свои чтихи я "слышу", а это  "не очень хорошо даже среди волшебников"...

16.07.09
08:30
«А»:
Володимирський собор у центрі  Києва –
Біле з жовтим, синє з золотим,
І моя душа перед тобою квилила:
Господу молилась, а за тим –

Так багато мрій, бажань і здійснення,
І подяка і молитва і хвала,
Те, що я зробила, будь оцінене,
Щоб я спать спокійно знов могла.

Серед міста шум, а під дзвіницями –
Дуже чистий, мелодійний дзвін.
Під небесними небаченими висями –
Володимирський собор, надія він,

Наче батько, він мовчить, але виховує.
Привід є подумать, помовчать,
Говорити щось, бо, кажуть, слово є,
Те що ти людина, то тре  знать.

16.07.09
13:58
«А»:
Є легенда, що живе десь птаха,
Та, яка лиш раз в житті співає,
Так, що рівної  немає їй у співі,
Про це соловейко навіть знає.

Ця пташина покида гніздечко,
І летить в тернові злії хащі,
Не питайте й не кажіть їй за що,
Бо найкращу пісню там співає.

Щоб співалось їй і сильно й вільно,
Вибира вона найбільшу голку,
І з розгону серце своє коле,
І над мукою злітає чистий голос.

Умираючи співає незрівнянно,
Пісня ця звучить життям-ціною,
І весь світ в пошані замовкає,
І боги знімають німби з похвалою.

Бо найкраще все дається за страждання,
Не платить таку ціну вона не може,
Тому чується і з вечора, і з рання,
Те, що пташечку в житті цьому тривожить.

17.07.09
08:15
«А»:
Автовокзал. Початок на дев’яту.
А вдома є млинці і їх багато,
Мені млинців би, шоб підтримать сили,
І подразнитися із того, хто є милий.

Оладки є із сиром, із грибами,
З капустою, смачнючії у мами,
А ще вареники, там вишня і картопля,
Їх три з’їси – одразу голод вмовкне.

А ще вона мене борщем стрічає,
Борщ український я люблю, вона це знає.
Поїсти я люблю і по мені це видно,
А видно, що люблю, то необідно.

20:30
***
Живу я интересно – это точно:
Событиями полон каждый день.
И каждый день является отсчёта точкой,
Хоть и звучит, бывает, дребедень.

18.07.09
06:10
«А»:
Росяна доріжка в спориші,
На городі в мами, і туман.
І навколо тихо, ні душі,
Наче не село є а обман.

Я на тій траві росу зіб’ю
Босими ногами на зорі,
Сили і наснаги дістаю,
Знов слова кажу прості свої.

Сад великий і життя – город,
Кожен день протоптані сліди,
Ти іди в життя, скоріш іди,
Міряй стежку від азів, від вод.

18.07.09
21:18
«А»:
Всё тип-топ, всё будет ладушки,
Будем есть блины-оладушки.
Вечер. Ночь и колыбельная,
И любовь – самая верная.

И зачем нам церемониться?
В жизни к главному всё сводится:
Где любовь, там слов не надобно,
И в ночи увидишь радугу.

19.07.09
07:30
«А»:
Тату мій! Прийшла до тебе.
На землі я, ти – на небі.
Ти на доню подивися,
І мені скоріш всміхнися.
Мій священний Миколаю,
Тебе люди пам’ятають,
Ти мені сьогодні тоже
Неодмінно допоможеш…

«А»:
На могилі в батька плакав дощ,
Разом з ним й душа моя страждала.
Дощ сказав: дитино моя, змож
Ти дійти до гідного фіналу.

Ти зумій пройти нелегкий путь,
Як відомо, що життя – не нива,
І людиною на світі цьому буть,
Будеш ти розумна і щаслива.

Вірить треба людям і в людей,
І в добро, і в благочинність, в Бога,
І тоді мільйон прийде ідей,
Відійде від серденька тривога.

Із-за хмари вийде Сонце –Ра,
Висушить і сльози і росинки,
І сміятись буде дітвора,
З-під пера появляться перлинки.

Заспівають у садку пташки,
І земля цвістиме, наче райдуга,
І любов в дарунок ромашки
Роздадуть усім і буде злагода.

19.07.09
13:05
«А»:
Журавель водив комбайн по ниві,
В мами на городі, де пшениця.
Очі в журавля були щасливі,
Гарний бо врожай тут колоситься.

Він на ниві був аж із початку,
Із землі, з зернинки, із травинки.
Кожен день із вечора до ранку,
Від росинки і аж до зірчинки.

Кожен день він виглядав на поле,
Сходить як, росте, як колоситься,
Бо у цім врожаї його воля,
Й щедрий хліб, багатий, як годиться.

Виглядав він жнив, неначе свята,
Ждав комбайну, щоб прийшов він вчасно,
Люди щоб трудилися завзято,
І пшенициь і ячменів щоб було рясно.

20.07.09
00:20
  ***
У меня ночные, как их? Бдения.
Дождь такой, как я люблю, идёт.
Он приносит мне чуток волнения,
Ваших мыслей, новых, хоровод.

20.07.09
00:30
«А»:   ПІСНЯ
В літнім небі вечоровім бачиш зорепад?
У моє життя і в пісню нову він приносить лад.

Зірка падає-летить із ночі, ти її спіймай.
Мрій багато у серцях дівочих – цілий небокрай.

В краплі неба засіяє промінь кришталю,
Він мені сказать бажає: я тебе люблю.

21.07.09
07:54
   ***
Теорема Вегуса и точка очень жирная.
И запрет на прошлое, а в будущем – кирдык.
Но твоя фантазия взрастает преобильная,
А моей свободушки и воли море-пшик.

  ***
Говоришь ты: наглость, а я считаю: смелость!
В мощном поле творчества об этике – ни-ни.
Гении пугают, ведь мысли их умелы,
И слова стучат в сердца, доходчивы они.

  ***
Дарую вам бессмертие со ссылкой в бесконечность,
И смелость с безрассудностью попутаю, шутя.
Пускай, всё то, что делаю, вам кажется беспечность,
По жизни я вальсирую с любимыми крутясь.

Во-во. Мне в моём окружении тоже советывають: "ты туда не хады, ты сюда хады, не то снег башка попадёть - совсем неживой будешь..." А я разная, и люди разные, и то, что нравится одному - неприемлет другой. Даже мне самой нравятся разные стихотворения, в зависимости от настроения.

"Кроха сын к отцу пришёл, и спросила кроха:
что такое хорошо, а что такое плохо?"
Опять жышь, с какой точки зрения посмотеть? кому хорошо, для кого???

а я, увы, хочу слышать разные комменты, разноцветные тоисъть. Вооот.

Единственное, что можно выкладывать чуть меньшими порциями, чтоб народ не объелся...

- Деточка! Ты же лопнешь!
- А ты налей, и отойди!

21.07.09
12:31
«А»:
Если солнце на вечер алое, над землёю ложится дымок,
Хор лягушечий песни удалые заведут, то задует Восток.
Если солнце в обед мглится-пенится, рыба в речке ленится клевать,
А кузнечики песней не тешатся,должен ветер сырой дождь пригнать.

21.07.09
13:13
«А»:
О! наши люди тупы безгранично,
Их мысль закрыта для движения-идей.
Они глухи, хоть выглядят прилично,
Им легче жить в рутине, без затей.

Зачем им ждать чудес, прекрасных, необычных?
Вперёд идти – тоска, на месте тина-тишь.
Кто думает о чём, предел мечтаний личных:
Для жизни есть бабло и то, что нужно лишь.

Увы, о Бог, увы, за кризисом в финансах
Приходит кризис душ, мне очень-очень жаль.
И кто-то там сказал: финансы все в романсах,
А если есть романс, то надобна и шаль.

Шалит моя душа, и плачет и смеётся,
Ей интересно всё, событий хоровод…
Хотя за это ей прилично достаётся,
Ей очень хорошо: адреналин поёт!

22.07.09
16:20
«А»: 
Как сегодня ночью спали?
Вроде спали, но устали:
Ночью ехали домой,
Не вагон – театр со мной.

В Ялту ехали студенты,
Крик и ор, и дикий смех.
Я терпела и молчала,
Но достали они всех.

Спит вагон, они смеются:
Хи-хи-хи, да  га-га-га.
Шутки вроде удаются,
Анекдотов радуга.

Ну, они меня задели,
Против лома только лом,
Я сдержалась еле-еле,
У меня готов прием.

Молодёжь, ну вы даёте,
Вы училку достаёте,
На каникулах, в отбой!
Что же, вам и крику – бой.

Чем вас стукнуть? Можно песней,
Тихой и шальной, уместной,
А ещё стихотвореньем,
Это вам не хлеб с вареньем.

А ещё полсотни сказок,
И не надо мне отмазок!
Будем слушать до упаду,
Уши вам развесить надо!

Хорошо, сама устала,
Говорила очень мало,
Ну так, часик или два,
Всё, что знала голова.

Детки эти приутихли,
Обещали дать бычков,
Что бы с пивом снова мысли
Принесли мне чуть стихов.

Я обрадовалась очень:
Рыба, пиво, красота.
Впереди – остаток ночи,
Я от радости не та.

О бычках своих забыла…
А студенты, во народ,
Зубы мне заговорили,
И заныкали всё, вот!

Как обидно, зря читала…
Или, может быть, не зря…
Но сама я кайф поймала,
Поднималася заря…

Колыбельную прослушав
Улеглись студенты спать.
Ведь устали у них уши,
Всё хотели они знать.

Вышла я чуть-чуть пораньше,
Им же ехать до конца…
Где бычки, студенты, ваши?
И где совесть? Гоп ца-ца… 